Доброго вечора, шановний відвідуваче блога! На звязку Микола Наливайко. Кілька днів зіткнувся з ситуацією, яка може заважати Вашому успіху.
Знаєте, життя – таке цікаве! Коли я був малий і вже мріяв про те, що буду успішним, відомим, а, впершу чергу, щасливим, в моєму населеному пункті, маленькому селі, були вже „дорослі ” хлопці, років 25-30, які будучи дійсно талановитими, успішно пропивали своє, дане Богом. Вони часто говорили, що „як би мені знову піти в школу я би вчився, пішов в інститут, а зараз вже пізно”. Це говорить людина в 25 років. Маючи тоді біля 10 років, я думав, що я чогось не розумію, можливо мені знизу не все так добре видно, як звершини „величезних років”,і ті хлопці мають рацію. Та чи правда, що життя в 25 років зупиняється?
Зараз мені вже майже 25. Так, деколи мене мучить, що я не маю ще того чи іншого, або був момент, що я чогось прогавив (як правило через лінь). Однак, приходжу до думки, що це добре, коли в тебе всього нема – значить є сенс добиватися, є ріст, з’являється розуміння, вважаю, що життя закінчується не тоді, коли перестає битися серце, а коли людина зупиняється в розвитку. Це може бути, як в 15, так і у 80 – будь-коли, коли складаються руки і відбувається самовільний „ творчий плив ”. Ми настільки не досконалі – так це чудово, завжди є привід вчитися нового. Це може бути в будь-чому: стосунки, здоров’я, стиль життя, бізнес і справа. Проблема в тому, що ми собі ускладнюємо життя, видумуємо наперед заготовки, які діють тільки для нас.
В свої 25 зустрічаю людей, яким біля 35, від яких знову чую те саме, що якби колись … Зустрів знайомого, який ділиться:
- Друг пропонував роботу, та жінка з мамою відмовили. Якби пішов – мав би квартиру в Києві, авто…Робота надоїла, „люблять „ мене на роботі зі всіх сторін. Друг в Києві і далі працює, він мене вже не прийме, я йому не телефонував, номер маю, але не телефонував, та я знаю, що не прийме – поїзд поїхав.
Я йому кажу :
- А ти звідки знаєш, що поїхав? Набери і запитай – тоді будеш напевно знати, поїхав чи ні ”
- Не знаю, в мене діти, жінка….”
Як часто ми прикриваємося рідними, близькими? А основне від чого – від власного щастя? Я не можу почати займатися справою, кинути роботу….в мене маленькі діти, я не можу ризикувати. А те, що ти живеш на грані бідності і нічого не робиш – хіба це не ризик? Можливо, просто потрібно бути чесним з собою і признатися, що так легше жити – а що я можу вдіяти: життя таке, батьки не дали, не склалося і т.д. – всі погані, один я „м’якенький та чистенький”. На мою думку, найбільший ризик – це прожити життя, так і не спробуваши щось зробити. Кожен має вибір, право, і щоби він не прийняв для себе – в його світі – це правильно. Можливо, близькі люди навпаки повинні бути для нас стимулом росту та пошуку?
В чому різниця між бідним і багатим , успішним і неуспішним - перші завжди шукають причину і винних, а не можливості. Нема різниці скільки тобі, основне розуміння, що ти хочеш від життя більшого, і готовий йти до своєї мрії.
Бажаю Вам, щоб ваше життя, Ваш розвиток був мінімум сто років, а потім як вийде)))). Успіху Вам!
Березень 20th, 2012 
Тарас Радзівіл 
